Друга світова війна багатьох позбавила рідних: у батьків забрала дітей, у дітей – батьків і рідні домівки. Війна закінчилась, але залишила зруйновані міста, села, людські долі.Для дітей, які залишились без батьків, для дітей воїнів та партизанів створювались дитячі будинки.28 серпня 1944 року відповідно до рішення Раднаркому УРСР було відкрито дитячий будинок і в с. Мостище. Він мав стати для багатьох обездолених дітей їхньою родиною і сім’єю. Важко було відбудовувати країну, піднімати з руїн, важко було і обігріти дитячі зруйновані душі. Першим директором дитячого будинку була жінка – Хазанова Надія Мусіївна.Довгий час директором працював Кулаковський Борис Михайлович, талановитий педагог і господар. Багато сили, терпіння і здоров’я було вкладено у розбудову закладу.
Рік за роком зводились одна за одною будівлі: навчальний та спальний корпус, швейна майстерня, столярна майстерня, клуб, овочесховище на 60т та ін. Було збудовано будівель загальною площею 6066 м.кв. Матеріали і кошти на будівництво шукали самі. Працювали всі: від директора до учнів. Створювали будівельні бригади з учнів і вчителів. Власноруч виробляли цеглу-сирець. Майстрами були старшокласники. В столярній майстерні виготовляли двері, коробки, столи, віконні рами. В швейній майстерні шили все необхідне, за винятком верхнього зимового одягу.Виручало підсобне господарство. На землі (4,8 га) вирощували городину. Забезпечували себе необхідними овочами і фруктами на зиму, ще й мали прибуток. Вирощували кролів, індиків. У господарстві були павичі, цесарки та нутрії.
Поряд із будівництвом та господарством кипіла і культурно-масова робота. Дитячий хор налічував близько 60 вихованців, танцювальний – 25. Працювали гуртки: акробатичний, моделювання, вишивки, різьби по дереву, випилювання. Був і духовий оркестр. Жодне свято в селі не відбувалося без його супроводу. Діти та їх наставники були завжди бажаними артистами у сільському клубі.Рішенням виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих від 30 липня 1965 року №613 Мостищенській дитячий будинок було реорганізовано в Мостищенську допоміжну школу-інтернат.
Минає час… Змінюється та оновлюється держава, змінюються вимоги та потреби, змінюється школа і контингент.У 1991 р. школа-інтернат перейшла у нове приміщення бувшого табору праці та відпочинку від «Авіазаводу».На території площею 5 га, серед яблуневого саду, тепер знаходиться комунальний заклад Київської обласної ради «Мостищенська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів», де навчаються і виховуються діти з особливими освітніми потребами (з діагнозом розумова відсталість легкого та помірного ступенів, віком з 7 до 18 років. Головним завданням спеціальної школи-інтернату є забезпечення права дітей, які потребують корекції розумового розвитку, на здобуття певного освітнього рівня загальної середньої освіти шляхом спеціально організованого навчально-виховного процесу в комплексі з корекційно-розвитковою роботою, медичною реабілітацією; здійснення їх допрофесійної підготовки, формування соціально адаптованої особистості. У закладі проводяться корекційно-відновлювальні заняття з лікувальної фізкультури, розвитку мовлення, ритміки, соціально-побутового орієнтування, корекції первинних і вторинних порушень, розширення досвіду соціально-психологічної реабілітації та трудової адаптації.
Трудове навчання будується з урахуванням можливостей та інтересів учнів. З 4 по 7 класи учні опановують по одному профілю професійно-трудового навчання: дівчатка – швейну, хлопчики – столярну справу. З 8 класу дівчата крім швейної, а хлопці, крім столярної справ, починають вивчати будівельну справу й сільськогосподарську працю. З 9 касу дівчаткам вводиться вивчення української народної вишивки, а хлопцям – взуттєву справу. Після закінчення школи випускники отримують допрофесійну підготовку не з одного профілю трудового і професійного навчання, а з чотирьох:
дівчата – швея з пошиву білизни, легкого жіночого та
дитячого одягу; маляр-штукатур; працівник
сільського господарства; вишивальниця;
хлопці – столяр (деревообробне виробництво); маляр-
штукатур; працівник сільського господарства;
робітник з ремонту взуття.
Після закінчення навчального закладу діти за бажанням продовжують навчання в ПТУ, працевлаштовуються батьками за місцем проживання або знаходяться на утриманні батьків по інвалідності.
В школі працюють гуртки: танцювальний, вокальний, фольклорно-етнографічний, «Української вишивки», «Умілі руки». Вихователі вчать охочих дітей бісероплетінню, в’язанню гачком і спицями, ліпленню. Вміють вихованці виготовляти вироби з солоного тіста, природного матеріалу, паперу, ниток та іншого.Спортивно-масова робота включає зайнятість дітей в різних видах спорту: футбол, волейбол, настільний теніс, легка атлетика.
На сьогодні в школі-інтернаті працюють 34 педагоги. Мають вищу педагогічну освіту – 31 педагог, 2 – середню спеціальну, з них – 23 вчителів-дефектологів.Весь колектив працює над тим, щоб саме наша школа була тим місцем, де дитина з особливими освітніми потребами подолає труднощі, невпевненість, утвердиться як особистість, буде готовою дати собі раду, буде не гіршою, а частіше і кращою, серед інших.Вчителі й вихователі, допоміжний та технічний персонал радяться, думають, аналізують, сперечаються, як ще краще побудувати навчально-виховний процес, що змінити, а від чого відмовитися взагалі, щоб школа стала для дітей домівкою радості і надії, для батьків – домівкою спокою і впевненості, домівкою творчості – для вчителів і вихователів.