18 травня. День, який назавжди врізався в пам’ять кримськотатарського народу. День, коли тисячі безневинних людей були вирвані з рідної домівки, позбавлені права на життя, на щастя, на майбутнє.
Депортація 1944 року – це не просто трагічна сторінка в історії. Це рана, яка досі кровоточить в серцях кримських татар. Це біль, який передається з покоління в покоління.
Страшні вагони, переповнені людьми, везли їх в нікуди. В холодні степи Узбекистану, Казахстану, Киргизстану. Їхніми супутниками були не лише холод, голод і хвороби, але й нестерпний біль розлуки з рідною землею.
Багато хто не витримав. Загинули від нелюдських умов, від хвороб, від розпачу. Їхні могили розкидані по безкрайніх просторах чужої землі.
Але кримські татари не зламалися. Їхня віра, стійкість, єднання допомогли їм вижити. Вони зберегли свою мову, культуру, традиції. І ось, через довгі роки поневірянь, вони повернулися на свою історичну Батьківщину.
Сьогодні Крим знову під окупацією, але дух кримськотатарського народу неможливо зламати. Вони борються за свою свободу, за своє право жити на своїй землі.
18 травня – це день пам’яті, день скорботи і шани до тих, хто загинув, хто вистраждав, хто не здався. Це день єднання з кримськотатарським народом, день, коли ми повинні згадати про їхню трагедію, про їхню мужність, про їхню незламну волю до життя.
Нехай пам’ять про жертв депортації буде вічною!